Самоідентифікація та мовна свідомість поляків на Східному Поділлі: збереження чи занепад «польськості»? (на матеріалах із Городка Подільського, зібраних на межі XX–XXI ст.)

Анотація

Постановка проблеми. Історична, мовна і культурна спадщина польської меншини на території Західної України привертала увагу польських і українських науковців починаючи з другої половини XX ст. та залишається актуальною сьогодні. Останнім часом можна відзначити зростання інтересу до вивчення польського питання в історичному контексті крізь призму архівних документів, в яких показано ставлення радянської влади до громадян польського походження. Теоретичною основою поданого у статті аналізу слугують праці Януша Ріґера (1996, 2019) і Гелени Красовської (2007, 2012), в яких висвітлено проблематику ідентифікації поляків у Західній і Південно-Східній Україні.
Мета статті. У статті розглянуто основні категорії самоідентифікації польської меншини, а також деякі аспекти релігійної і мовної свідомості на Східному Поділлі (на схід від річки Збруч) – території, яка в XVIII ст. входила до складу Російської імперії. Аналіз ґрунтується на аудіозаписах, зібраних під час польових досліджень на межі XX–XXI століть у містечку Городок Подільський та його околицях. Городок був культурним і релігійним центром, в якому проживала значна кількість поляків. Місцеві поляки вважали його «другою Варшавою», або «своєю маленькою Варшавою».
Автор аналізує, який образ ідентифікації відображається у висловлюваннях місцевих жителів польського походження, з’ясовує, що спонукає респондентів визнавати себе поляками та описує способи винищення польського населення на Східному Поділлі, вказуючи на основні фактори, які перешкоджали самоідентифікації поляків.
Методи дослідження. Під час аналізу матеріалів використовували такі методи дослідження: метод відкритого біографічного інтерв’ю, емпіричний аналіз даних, метод опису одиничних випадків (case study), а також соціолінгвістичний підхід, яких дає змогу показати сучасну мовну ситуацію на тлі історичних і соціальних умов.
Основні результати дослідження. Спостереження та аналіз зібраних матеріалів свідчать про високу свідомість ідентифікації поляків і добре збережену польську діалектну мову (навіть у змішаних сім’ях). Зазначимо, що католицьке віровизнання є елементом, який інтегрує етнічну меншину, зміцнює польську національну ідентичність, сприяє передаванню культурних традицій і збереженню польської мови. Мова як носій почуття ідентичності впливає на самоідентифікацію людини, стає її невід’ємною складовою. Визначено, що збереження «польськості» у багатьох випадках пов’язане з відродженням мови у молодшого покоління, її комунікативною функцією в суспільстві і вивченням мови у школі.
Висновки і перспективи. Незважаючи на згубну політику радянської влади щодо поляків і всі її намагання ліквідувати релігію, польську культуру і мову, польське населення ніколи не переставало почувати себе невід’ємною частиною польського народу і держави, підтримувало національні традиції, залишалося відданим католицькій церкві, намагалося зберегти свою мову, а також передати молодому поколінню збережену в пам’яті історію. Розглядаючи проблематику ідентифікації поляків на Поділлі в Україні, варто порівняти її з іншими регіонами Східних Кресів, наприклад, із Браславським районом у Білорусі та Віленським районом у Литві, у яких простежується значна схожість у процесі їх самоідентифікації. З іншого боку, детермінанти польської ідентифікації деякою мірою відрізняються, зважаючи на різні історичні, соціальні і культурні аспекти, які мають великий вплив на ситуацію у кожній країні зокрема.

Матеріал надійшов 12.08.2020