Улюблена літера: зміни мовних ідеологій як віддзеркалення долання постколоніальної амбівалентності під час війни

Анотація

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну поряд з усіма травматичними наслідками зумовило й засадничі зміни в самоусвідомленні й самоідентифікації українців, які віддзеркалилися зокрема в мовних ідеологіях. Окрім явних змін, що полягають у переході значного відсотка російськомовних українців на українську, відбулися й глибинні зрушення, пов’язані з переосмисленням ролі мови в конструюванні ідентичності та збереженні державності.

У цій розвідці проаналізовано еволюцію мовних ідеологій постколоніального суспільства на прикладі їх репрезентації різними текстовими й візуальними інтерпретаціями одного знака – літерою «ї», що стала символом української мови і маркером її унікальності. Новизна цього дослідження полягає у тому, що воно допомагає зрозуміти культурні й психологічні зміни суспільства в період унікального історичного досвіду: від моменту мирного звільнення від колоніальної залежності до часів збройного спротиву повторній колонізації.

Мета розвідки – проаналізувати мовні ідеології українців, репрезентовані літерою «ї», від 1991 р. до сьогодні й з’ясувати, як вони віддзеркалюють різні способи мислення, зумовлені колоніальним досвідом, його осмисленням та доланням.

Методологія дослідження ґрунтується на теоретичних положеннях таких міждисциплінарних галузей, як постколоніальні й деколоніальні студії, мовні ідеології та критичний дискурс-аналіз. Зважаючи на розмаїтість емпіричного матеріалу, додатково до дослідницького інструментарію залучено напрацювання й інших лінгвістичних галузей: графічної лінгвістики, студій з лінгвістичного ландшафту, геосеміотики.

До 24 лютого 2022 р. мовні ідеології українського суспільства, репрезентовані літерою «ї», відбивають стан постколоніальної амбівалентності. Мовні ідеології унікальності, ставлення як до національного скарбу, сакралізації транслювали антиколоніальний спосіб мислення, адже були спрямовані на заперечення радянських наративів про неповноцінність, провінційність та непрестижність української мови. Тоді як ідеологія фемінності безпосередньо транслювала колоніальний спосіб мислення, втілюючи погляд на себе з позиції колонізатора. Мовні ідеології слабкости та загрожености мови, успадковані з часів перебування в складі Російської імперії та Радянського союзу, зберігалися, живлячись сильними позиціями російської мови в публічному просторі. Після 24 лютого 2022 р. мовні ідеології фемінності, слабкості й загроженості, репрезентовані літерою «ї», змінюються на ідеології маскулінності, сили й спротиву, транслюючи антиколоніальне мислення. Водночас певні тенденції сигналізують і про деколонізацію мислення: 1) ставлення до мови як до національного скарбу (характерна риса постколоніальних суспільств) змінюється прагматичне – як до засобу комунікації; 2) ідеологія унікальності української мови ґрунтується не на протиставленні російській, а в глобальному контексті, що свідчить про вихід за рамки дихотомії «колонізатор – колонізований»; 3) роль української мови у конструюванні ідентичності й збереженні суверенності змінюється із символічної на практичну.

Процес подолання колоніалізму та колоніальності в Україні відбувається нелінійно. Після формального звільнення від політичної залежності у 1991 р. тривав період постколоніальної амбівалентності, якому притаманне співіснування антиколоніальних і колоніальних структур мислення. Після повномасштабного вторгнення Росії розпочався процес активної деколонізації, яка протікає паралельно з антиколоніальним опором, що відбивається зокрема й на трансформаціях мовних ідеологій.